| Головна » Статті » Мої статті |
Діалогічна партиципація як механізм регуляції комунікативної поведінки особистості у ситуації конфлікту
| ДІАЛОГІЧНА ПАРТИЦІПАЦІЯ ЯК МЕХАНІЗМ РЕГУЛЯЦІЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ У СИТУАЦІЇ КОНФЛІКТУ Петренко І.В. Стаття присвячена вивченню комунікативних механізмів регуляції поведінки особистості у ситуації конфлікту. Зазначено, що найважливішим механізмом регуляції соціальної активності особистості в процесі комунікативної взаємодії є діалогічна партиціпація. Соціальний діалог розглянуто як багатогранний процес з визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень його учасниками. Доведено, що діалогічна партиціпація виявляється через партнерство, співробітництво, співпричетність, взаєморозуміння, залучування особистості до вирішення гострих соціальних проблем. Статья посвящена изучению коммуникативных механизмов регуляции поведения личности в ситуации конфликта. Отмечено, что важнейшим механизмом регуляции социальной активности личности в процессе коммуникативного взаимодействия является диалогическая партиципация. Социальный диалог рассматривается как многогранный процесс по определению и сближению позиций, достижению совместных договоренностей и принятию согласованных решений его участниками. Доказано, что диалогическая партиципация проявляется в партнерстве, сотрудничестве, взаимопонимании, сопричастности, привлечении личности к решению острых социальных проблем. The article is devoted to the study of mechanisms of regulation of communicative behavior of the personality in a situation of conflict. Noted, that the most important mechanism for the regulation of social activity of the personality in the process of communicative interaction is the mechanism of dialogic participation. Social dialogue is seen as a multi-faceted process to identify and rapprochement, the achievement of collaborative arrangements and consistent decision-making by the participants. Proved, that dialogic participation is manifested in partnership, cooperation, mutual understanding, involvement, engaging personality to solving pressing social problems. Ключові слова: діалогічна партиціпація, соціальний діалог, комунікативна взаємодія, регуляція поведінки, ситуація конфлікту. Ключевые слова: диалогическая партиципация, социальный диалог, коммуникативное взаимодействие, регуляция поведения, ситуация конфликта. Keywords: dialogic participation, social dialogue, communicative interaction, regulation of behavior, situation of conflict. Трансформаційні процеси, які відбуваються у сучасному українському суспільстві, супроводжуються підвищенням рівня конфліктогенності, що має своє виявлення у багатьох сферах соціального життя. У цьому контексті набуває особливої значущості вирішення питань щодо осмислення чинників виникнення і особливостей прояву різноманітних конфліктів, зниження їх негативних наслідків та використання позитивного потенціалу соціальних протиріч для подальшого суспільного розвитку. У зв’язку з цим вивчення комунікативних механізмів регуляції поведінки особистості у ситуації конфлікту є вельми актуальним. Зазначимо, що з’ясування й конкретизація накопичених соціальних проблем з метою їх розв’язання неможливе без реалізації й дотримування суб’єктами спілкування принципу діалогічної партиціпації, що є, згідно з нашим розумінням, основним механізмом регуляції соціальної активності особистості в процесі комунікативної взаємодії. Партиціпація або співпричетність, залученість особистості до вирішення поставлених перед нею завдань розглядається дослідниками як перспективний напрямок у розвитку сучасної психологічної науки. Психологічне залучування (participation, involvement, implication) визначається як такий вимір функціонування людини у соціумі, вивчення феноменів якого спрямовуватиме науковий пошук до подальшого отримання нових знань щодо всебічного розуміння закономірностей регуляції поведінки особистості, у тому числі й в ситуаціях конфлікту. Поняття «партиціпація» (participation) використовується як міждисциплінарний термін у різних наукових областях, у тому числі в філософії, антропології, економіці, політиці, культурології, лінгвістиці, соціології, психології, що вказує на широту і різноманітність значень, контекстів і ситуацій, в яких знайшов своє застосування означений термін і його похідні [3, 4, 6, 7, 8]. Партиціпація виявляється через партнерство, участь у суспільному житті, пробудження самосвідомості особистості, залучення її до вирішення соціальних проблем (конфліктів), усвідомлення відповідальності за власні дії, засвоєння ціннісних орієнтирів, опанування демократичних традицій і навичок діалогічної комунікації (обговорення, ефективний обмін думками між учасниками взаємодії), уміння слугувати інтересам соціального середовища. Приміром, «партиціпація» визначається, як: процес залучення персоналу до управління фірмою (Дж.Коттон); відчуття співпричетності у співробітників організації, що підвищує зацікавленість в результатах спільної роботи та її ефективність (Г.М. Андрєєва, А.Л. Свенцицький, Е. Локе, А. Ловін, К. Міллер, П. Монге й ін.); особливості взаємодії керівника і підлеглого (Т. Мітчелл, Дж.Ньюмен); участь громадян й громадянського суспільства у державному управлінні; їх доступ до інформації та вплив на ухвалення рішень, що приймаються різними державними інституціями; міжгрупова чи міжособистісна взаємодія, що веде до згоди, консенсусу, рівності сторін (Ф. Хелер, Дж. Штраус); соціально-психологічний феномен, що зумовлює становлення самодетермінації, саморегуляції, автономності, саморозвитку особистості (Дж.Брехам, Е.Деси, Е.Уліх); ознака містичного характеру пралогічного (архаїчного) мислення, надприродного в первісному сприйманні, що має свій прояв у колективних уявленнях розвинених суспільств (Л. Леві-Брюль); механізм конструювання «життєвого світу» особистості (П. Бергер, Т. Лукман); категорія індивідуальної «картини світу»; відчуття внутрішньої (психічної, ментальної, духовної) близькості особистості до інших людей, істот, реалій, подій та ідей (І.Є. Кім); базовий принцип світосприйняття особистістю дійсності (Н.Ф.Спірідонова); відношення суб’єкта до різного роду об’єктів навколишнього середовища (В.В. Іванов); смисловий компонент у внутрішній або знаковій сфері особистості (Ю.Д. Апресян); етап розвитку егоцентричного мислення дитини на шляху від реалізму до об’єктивності та від абсолютності до реципрокності (взаємності) (Ж. Піаже). Партиціпація відноситься до такої поведінки людини, що виявляється у разі набуття нею можливостей до розширення своїх прав, оскільки співробітництво у межах кваліфікаційних, посадових або професійних повноважень не розглядається як партиціпація. Окрім того, усвідомлена партиціпаційна взаємодія може відбуватися між суб’єктами, які взаємозалежні один від одного, взаємопов’язані між собою, наприклад, завдяки виконанню сумісного завдання, причому такий зв’язок має місце як у горизонтальній (не ієрархічній), так і вертикальній (ієрархічній) площинах. Ще однією важливою характеристикою партиціпаційного процесу є його відкритість для всіх учасників комунікації, тобто будь-яка прихована поведінка, закрита інформація, латентні наміри не є предметом для спільного обговорення. Разом з цим, важливим механізмом партиціпації, без якого її здійснення неможливо, є право співрозмовників на вільне висловлювання власної думки. Відтак, принцип діалогічної партиціпації як один з основних принципів розгортання комунікативного процесу постулює те, що ефективна діалогічна взаємодія відбувається між рівними, взаємозалежними суб’єктами, відкритими до спілкування, вільними у висловлюванні власної думки, які залучені для реалізації спільного завдання і є співпричетними до його виконання. В процесі виконання науково-дослідної роботи з вивчення соціальних діалогів у вимірах когнітивного спілкування нами побудовано модель функціонування діалогічної партиціпації суб’єктів комунікативної взаємодії. Зазначимо, що процес діалогічної партиціпації розгортається на певному соціокультурному фоні і здійснюється поетапно. У ході вирішення проблемної ситуації (дилеми) і постановки комунікативного наміру, задуму, ідеї, тобто спільної мети (сумісного завдання) між суб’єктами комунікативної взаємодії створюються умови для виникнення партиціпаційного процесу, що реалізується через горизонтальну комунікацію (консультування) та/або вертикальну комунікацію (інформування). Для прийняття рішення щодо реалізації діалогічної партиціпаційної дії необхідним є доступ до інформації і процесу прийняття рішення, що зумовлює більш високий ступінь включеності комунікантів. Здійснення діалогічної партиціпаційної дії відбувається завдяки комунікативним засобам: роз’яснення, доведення, декларування, ствердження. Партиціпаційна дія здійснюється завдяки поточному оцінюванню її результатів, коригуванню, за необхідності, її мети і прогнозуванню наслідків. Заключним етапом процесу партиціпації є досягнення суб’єктами комунікативної взаємодії спільного результату, мети – соціального взаєморозуміння (див. рис.). Рис. Модель діалогічної партиціпації Наслідки і результати партиціпації можна розглядати на декількох рівнях, а саме: особистісному (особистісна мотивація: потреба у незалежності, автономії, свободі вибору, самостійності, самореалізації; саморегуляція, когнітивні і соціальні компетенції; продуктивність і самоефективність); організаційному (організаційний клімат, культура, ідентичність і образ організації); соціальному (вплив на суспільні процеси, соціальні перетворення). На наш погляд, лише в процесі діалогічної партиціпації співучасники міжсуб’єктної взаємодії набувають здатності до критичного й позитивного мислення, свободи спілкування, створюють відносини співпричетності, мають можливість створювати нові цінності і смисли, обирати різні шляхи до подальшого особистісного розвитку й самозміни. Без діалогу, у всіх його проявах, немає спілкування, а без спілкування не може бути партнерства, взаєморозуміння, досягнення спільного результату. Зазначимо, що реалістична модель діалогу, з точки зору Д. Харра (D.Harrah), повинна мати такі характеристики [5, 10]: • наявність необмеженої кількості учасників діалогу; • відсутність контролю відносно черговості чи тривалості мовлення (виступів, реплік) учасників діалогічної комунікації; • неприпустимість недоречних обмежень щодо використовуваної мови; • прийнятність того, що повідомлення можуть бути необмежено великими за розміром і складними за формою, включаючи будь-яку кількість пропозицій різних граматичних категорій; • допустимість гнучкості й вибірковості щодо адресації повідомлення (будь-який комунікант може адресувати своє повідомлення будь-якому опонентові чи групі опонентів і має допускати таку можливість, що декілька опонентів мають можливість спільно надсилати свою інформацію одному чи декільком пропонентам); • наявність точності щодо суті повідомлення, тобто інформація має вказувати на раніше виголошену інформацію або на частину інших повідомлень; • доцільність у використанні оцінних понять, що забезпечують оцінку комунікації на мікро-рівні (окремих питань, тверджень) і макро-рівні (діалогу в цілому). Діалогічний підхід до комунікативної взаємодії дозволяє обійти так звану трилему Мюнхаузена – дане Хансом Альбертом (Hans Albert) метафоричне визначення аргументу про неможливість всебічного логічного обґрунтування всіх пропозицій системи (під системою маємо на увазі соціальний діалог), оскільки при обґрунтуванні одних пропозицій використовуються інші, які у свою чергу також вимагають обґрунтування. Це означає, що той, хто захищає власні погляди, стикається з необхідністю або має можливість вибору між регресією у безкінечність, логічним колом чи припиненням спроб обґрунтування своєї позиції на будь-якому етапі обговорення (так зване «розірвання ланцюга обґрунтувань»). Зауважимо, що для уникнення цієї трилеми, у сучасних дослідженнях мовної комунікації сформульовано і застосовано максими (правила, положення) ведення діалогу, що ґрунтуються на ще одному принципі спілкування – принципі кооперації (П. Грайс). Згідно з цим принципом, учасник комунікативної взаємодії приєднується до розмови на тій стадії, на якій в цьому виникає необхідність (потреба), розуміючи мету або напрямок діалогу, до якого він долучається. Принцип спирається на положення, за якими учасники діалогу мають бути зрозумілими для інших, чесними, ефективними і доречними у своїх висловлюваннях [1, 2, 9]. Отже, діалогічна партиціпація як найважливіший принцип розгортання комунікативного процесу постулює те, що ефективна діалогічна взаємодія відбувається між рівними, взаємозалежними суб’єктами, відкритими до спілкування, вільними у висловлюванні власної думки, залученими для реалізації спільного завдання і співпричетними до його виконання. Водночас діалогічна партиціпація є одним з основних механізмів регуляції комунікативної поведінки особистості, що виявляється через партнерство, співробітництво, співпричетність, взаєморозуміння, залучування до вирішення гострих соціальних проблем. Список використаних джерел: 1. Грайс Г. П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. – Вып. 16. Лингвистическая прагматика. – М. : Прогресс, 1985. – 500 с. 2. Грайс П., Стросон П. В защиту догмы. Пер. В.В.Долгорукова // Эпистемология & философия науки, 2012. – №2. – C. 206-223. 3. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении. М.: Педагогика-Пресс, 1994. – 608 с. – (Серия: «Психология: Классические труды»), 4. Романько И.Н. Изучение организационной партиципации как составляющей процесса коммуникации в организациях [Электронный ресурс] // Психологические исследования: электрон. науч. журн. – 2011. – N 2(16). – URL: http://psystudy.ru. 5. Скрипник К.Д. Логические модели диалога – Ростов-на-Дону, 2001, – 100 с. 6. Энциклопедия эпистемологии и философии науки – М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2009. – 1248 с. 7. Cooper C.E. Communicating your participation at work: An exploration of participation types, communication behaviors, organizational commitment, and satisfaction: Ph.D. Dissertation / The University of Texas at Austin, 2002. 8. Deci E.L., Ryan R.M. Intrinsic motivation and self-determination in human behavior. – New York: Plenum Press, 1985. 9. Grice H. P. Logic and conversation. – In: «Syntax and semantics». – v. 3, ed. by P. Cole and J. L. Morgan. – N. Y. : Academic Press, 1975. – P. 41-58. 10. Harra D. A Logic of Message and Reply // Synthese, 1985. – vol. 63. – P. 275-294. | |
| Категорія: Мої статті | Додав: isppsy (15.12.2016) | |
| Переглядів: 235 |
| Всього коментарів: 0 | |
