| Головна » Статті » Мої статті |
Дискурс кризового суспільства: емоційне навантаження полюсів
| ДИСКУРС КРИЗОВОГО СУСПІЛЬСТВА: ЕМОЦІЙНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ПОЛЮСІВ О.М.Кочубейник доктор психологічних наук, Інститут соціальної та політичної психології НАПН УКраїни Статтю присвячено вияленню механізм оприявнення мотиваційно-оцінних координат спільноти у глобальному інтердискурсивному просторі. Зазначається, що динамізм змін і складність суспільства спричинюють виникнення соціальної турбулентності. Неусталеність, невизначеність, нестабільність як основний емоційний інваріант в інтерпретації соціальної реальності примушують до встановлення мотиваційно-ціннісних координат в межах інтердискурсивного простору. Зазначається що втрата професійно-соціального статусу, яка зачипає значну кількість осбі кризового суспільства, примушує до ревізії сталих соціальних ідентичностей й конструювання нових. Стверджується, що провідним механізмом, який реалізує конструювання позамовних феноменів мовними засобами, є текстуальні модальності. Ключові слова: соціальна турбулентність, маргіналізація, дискурсивна інтепретація, соціальна ідентичність, конструювання реальності. Статья посвящена выявлению механизм экспликации мотивационно-оценочных координат сообщества в глобальном интердискурсивному пространстве. Отмечается, что динамизм изменений и сложность общества вызывают возникновение социальной турбулентности. Неустойчивость, неопределенность, нестабильность как основной эмоциональный инвариант в интерпретации социальной реальности вынуждают к установлению мотивационно-ценностных координат в пределах интердискурсивного пространства. Отмечается, что утрата профессионально-социального статуса, которая затрагивает значительное количество людей в кризисном обществе, принуждает к ревизии устоявшихся социальных идентичностей и конструированию новых. Утверждается, что ведущим механизмом, который реализует конструирование внеязыковых феноменов языковыми средствами, является текстуальные модальности. Ключевые слова: социальная турбулентность, маргинализация, дискурсивная интерпретация, социальная идентичность, конструирование реальности. The article is devoted to revealing of the mechanism of explication of motivational and evaluation coordinates of community in global interdiscursive space. It is specially noted that the dynamism of changes and the complexity of the society cause the appearance of social turbulence. Instability, uncertainty, instability as a major emotional invariant of the interpretation of social reality are forced to establish motivational and evaluational coordinates It is spoken in detail that the loss of professional and social status, which affects a large number of people in crisis society leads to a revision of established social identities and the construction of new ones. Conclusions are drawn that the leading mechanism that implements the construction of extra-linguistic phenomena of linguistic means is the textual modality. Keywords: social turbulence, marginalization, discursive interpretation, social identity, construction of reality. Постановка проблеми. Специфіка соціогуманітарного пізнання на початку ХХІ ст. полягає у тому, що докорінні зміни, які відбуваються у системі суспільного життя, оприявнюють проблематику трансформаційних процесів соціуму, його кризових станів та особливостей адаптації особистості до складних соціальних умов. Кризові ризики для України пов’язані насамперед із загостренням соціальної поляризації у найрізноманітніших площинах організації соціального простору, адже різке розшарування українського суспільства проявляється в різних формах і має безліч наслідків, в тому числі й соціально-психологічних. Серед найбільш значущих чинників поляризації можна назвати, по-перше, різке майнове розшарування, яке виражене в значно більшому ступені, ніж в інших пострадянських країнах й катастрофічно збільшилося протягом останніх двох років, по-друге, поділ суспільства на владну верхівку, яка має потужний бюрократичний ресурс, та інші соціальні верстви, які майже позбавлені управлінсько-регулятивних важелів; по-третє, формуються нові ідейно-політичні розколи, провоковані іншими ідеологічними і культурно-цивілізаційними чинниками. Проте варто згадати ще один чинник, впливовість котрого може бути простежена опосередковано, але який «накладається» на усі попередньо згадані ризики, посилюючи їхню небезпечність. Йдеться про те, що в інформаційному суспільстві, окрім звичних для індустріальної доби традиційних критеріїв соціальної стратифікації, з'являється нова підстава: «цифрова нерівність» та доступ до інформації та знань як основного фактора виробництва. Останнє водночас постає як можливість текстуальних реконструкцій будь-якої версії соціального. Враховуючи об'єктивні економічні і політичні передумови соціальної поляризації, обов'язково слід брати до уваги й те, що ці різні версії соціального певною мірою є результатом розщеплення ціннісно-нормативної підсистеми суспільної свідомості. Очевидно, що кризові ризики, пов’язані з поляризацією суспільства, детерміновані не тільки негативними тенденціями в економіці, політиці, соціальній сфері, але й радикалізацією дискурсивного простору, наявністю численних – вкрай загострених – контрдискурсій. Соціальна поляризація, по-суті, є типовим процесом для нестабільного кризового часу. Про закон поляризації писав П. А. Сорокін, а саме: в кризовому суспільстві посилюється цей процес поляризації, відбувається розведення членів суспільства в дві різні групи з протилежними життєвими цінностями і нормами поведінки. За П.А. Сорокіним, більшість людей, які в нормальний час мають усереднені етичні якості, рухаються в напрямку протилежних полюсів: одні стають більш релігійними і моральними, а інші - навпаки, більш аморальними і цинічними [5]. Але специфічним українським ризиком є те, що в країні, попри активну трансформацію середніх верств колишнього радянського суспільства, так і не сформувався потужний – політично й соціально активний – середній клас, який, як відомо, є носієм національних інтересів і найбільшою мірою зацікавлений в стабільному і динамічному розвитку країни. Натомість наявні вищий і нижчий класі, полярні за мірою доступу до ресурсів, різні за чисельністю, проте об’єднувані схильністю до нехтування інтересами суспільства, до політичної й соціальної пасивності та безвідповідальності. Представники інтелектуальних професій також зазнали різких змін свого соціального статусу, престижу, доходу та ролі в суспільстві, а тому виконати роль єднальної ланки в соціальній ієрархії теж не можуть. Отже, можна говорити про те, що основні кризові ризики пов’язані із маргіналізацією населення, тобто зростання кількості тих осіб, які внаслідок сформованих економічних обставин змушені змінювати свій соціально-професійний статус. Крім цих факторів є й інші, але перераховані фактори і лінії розмежування прямо загрожують цілісності сучасного суспільства і безпосередньо впливають на його соціальну стабільність. Мета статті полягає у тому, щоб виявити механізм оприявнення мотиваційно-оцінних координат спільноти у глобальному інтердискурсивному просторі. Результати теоретичного аналізу проблеми. Точкою відліку у нашому дослідженні слугує припущення, що кризовий стан сучасного українського суспільства пов’язаний із такою особливою якістю соціуму, як соціальна турбулентність, що характеризує рухливість, спонтанність, невизначеність, нестійкість, непередбачуваність, потенційну катастрофічність соціального середовища. Принагідно зазначимо, що рівень соціальної турбулентності в Україні, на наш погляд, можна оцінити як доволі високий: протягом лише десяти останніх років у країні відбулися дві революції, які привели до суттєвих зрушень в громадському й політичному розвитку. Соціальна турбулентність, наш погляд, одним із потужних свої чинників має зростання маргіналізованості суспільства. Маргіналізація загалом визначається як процес розпаду усталених соціальних інститутів, що призводять індивідів і соціальні групи до руйнування традиційних зв'язків, втрати моральних, економічних, правових, сімейних та інших норм і цінностей. В умовах трансформаційних процесів, що відбуваються на пострадянському просторі, можна виокремити економічні, політичні та соціальні фактори маргіналізації українського соціуму. Але маючи на увазі зростання маргіналізації, ми беремо до уваги її «психологічний корелят»: вимушеність переходу із однієї страти до іншої, яка пов’язана, як зазначалося, з необхідністю змінювати свій соціально-професійний статус. Іншими словами, це можуть бути і безробітні, пенсіонери, інваліди, представники інтелігенції, працівники бюджетної сфери, біженці, мігранти тощо. Зрозуміло, що такий перехід супроводжується й заміною соціальної ідентичності – маргіналізована особа намагається або приєднатися до наявного дискурсу, який запропонує їй «виготовлену заздалегідь» ідентичність, або розпочинає процес формулювання дискурсу, який встановить нову систему нормативності, що відображатиме її мотиваційно-ціннісні координати в суспільстві. Таким чином, соціальна турбулентність, провокована вимогою заміни соціально-професійного статусу, а отже, й заміни ідентичності, результує у множення дискурсів. Особистість (та спільнота), намагаючись оприявнити власні мотиваційно-ціннісні координати, вибудовує нову версію соціальної реальності. Тут варто нагадати, що в рамках постнекласичного знання визнається, що соціальний світ може бути сконструйований – і відповідно сприйнятий – в рамках найрізноманітніших особистих моделей, тому спосіб виробництва реальності є об'єктом постійної боротьби за можливість нав'язати ту чи іншу «ліцензійну» версію соціального. В цьому сенсі будь-яка соціальна спільність формується швидше єдністю особливостей сприймання та інтерпретації соціальності, аніж розподілом економічного капіталу. Однак конкурента боротьба за ліцензійну версію світу, окрім того, означає ще й виграш/програш власних інтересів. Адже дискурс, на наш погляд, своєю соціальною функцією має відтворення та підтримання ідентичності тої чи тої групи (спільноти), грунтованої на розрізненні мотиваціно-оцінних координат конструйованої моделі світу. В дискурсивну конкуренцію включаються також чинники недискурсвиної природи: владно-фінансові, які, контролюючи відкритість/прозорість публічних арен можуть істотною мірою впливати на результат дискурсивної боротьби. Проте наразі ми маємо на меті проаналізувати саме дискурсивні способи боротьби – як саме оприявнюються мотиви й цінності? Роглянемо спочатку, чому відбувається процес множення дискурсів (а отже, відповідно, соціальних ідентичностей: на наш погляд, ідентичність має дискурсвине походження, вона є соціально конструйованим способом позиціювання власних мотивів та цінностей). Припустимо, що відбулася певна подія, яка у той чи то спосіб порушила суспільний спокій та баланс інтересів й «примусила до обговорення». Іншими словами, відбулося щось, що запустило у тій чи іншій мірі процеси конструювання соціальної реальності, до яких, на наш погляд, належать належать дискурсивні експозиція, категоризація, інтерпретація, компресія, конвергенція [2]. І якщо погодитися із ремаркою, що у суспільстві «постійно щось відбувається» – постійно виникають підстави для перерозподілу інтересів – то це означатиме, що множення дискурсів є умовою нормального функціонування суспільтва. («Відходом» від нормального функціонування у цьому сенсі може вважатися тоталітарне суспільство, де тотальність домінантного дискурсу досягається за рахунок владно-фінансовими регуляторів. Іншою версією «відходу від норми» є кризове суспільство, де дискурсивна боротьба набуває радикальних форм). Але повернімося до ілюстрації. Отже, «подія» викликає певні реакції, думки, судження і оцінки. Спектр цих думок, суджень, оцінок, в яких виражається ставлення до предмету обговорення, надзвичайно широкий. Зрозуміло, позиції окремих членів спільноти можуть повністю (чи частково збігатися), або можуть бути діаметрально протилежними, проте вододілом цих двох поляризацій є те, як нова ситуація задовольняє інтереси тої чи тої особи (або перешкоджає їхньому задоволенню). Звичайно, ступінь залежності інтересів від зміни ситуації може бути різним у різних членів спільноти. Чиїсь інтереси страждають більше, чиїсь – менше. Одні хочуть відновити ущемлені інтереси, інші – опираються цьому, а треті приєднуються або до перших, або до других, прагнучи зміцнити свої позиції, або не допустити ущемлення власних інтересів. Кожен із членів спільноти, іншими словами, намагається встановити свою мотиваційно-ціннісну координату. Інструментом такого встановлення виявляється дискурс. Наприклад, ситуація цілком влаштовує тих членів спільноти, інтереси яких у за нових обставин зміцнилися, їхні мотиви цими змінами не блоковано, а їхні цінності набули «додаткового» підтвердження (бо, принаймні, не постраждали). У таком разі формується «дискурс згоди», або дискурс схвалення, прийняття. І зворотнє: якщо зміни порушують інтереси у такий спосіб, що блокують задоволення потреб та ставлять під сумнів провідні цінності, то виникає «протестний» дискурс, або дискурс заперечення, незгоди. Формується негативне ставлення до цієї події, вона сприймається та інтерпретується як загрозлива, небажана. Однак, окрім того, що зміна ситуації може порушувати (або посилювати) інтереси осіб із різним ступенем інтенсивності (інтереси можуть порушуватися значно або незначно). Також подія може зачіпати інтереси прямо або опосередковано (наприклад, через фрустрацію у побічних, суміжних сферах). По суті, йдеться про ті ситуації, коли зміни, що виникають внаслідок події, для тієї самої особи є водночас і бажаними, й небажаними – залежно від площини. Таким чином, ми маємо чотири дискурсивних позиції: дискурс повної згоди, дискурс повної незгоди, дискурс часкової згоди, дискурс часткової незгоди. При цьому важливо, що змістовно дискурси часткової згоди і часткової незгоди ніколи не бувають протилежні один одному, ніколи не утворюють повної контрдискурсії. По-перше, позиція часткової згоди може бути одночасно частковою незгодою: ці дві точки зору можуть належати, як зазначалося, одній особі, яка частину наслідків сприймає як сприятливій й бажані, а частину – як загрозливі й небажані. По-друге, якщо ці позиції (часткової згоди/ часткової незгоди) належать різним людям, то це означає, що в однієї людини порушені її інтереси в одній сфері, а в іншої – її інтереси в іншій сфері. Наступне розмежування дискурсивного поля виникає внаслідок потреби прогнозу: адже соціальне життя має вимір історичності. Йдеться про те, якими будуть налідки події. І якщо подія більш-менш комплексно порушує усталений спосіб суспільного життя, то і її наслідки, а разом із тим особливості прогнозування майбутнього, також розпадаються на віяло можливих дискурсів: від однозначно позитивного прогнозу до однозначно негативного із певним розмаїттям проміжних дискурсів. Це віяло накладається на попередні дискурси. По суті, кожен соціорелеватний вимір може дати нове віяло дискурсів у відповідній площині. Іншими словами, локальних дискурсів ідентичності – таких, що мають свою окрему n-вимірну координату, – може сформуватися незлічення кількість, а їхні долі теж не можуть бути остаточно зафіксовані: позаяк пошуки ідентичності можуть за окремими параметрами зливатися, з’єднуватися, або ж залишатися контрдискурсіями. Тим не менш, ця поліфонія відіграє важливу роль у конструюванні соціальної реальності: вона примушує до оприявнення цінностей та мотивів у формі дискурсу, тобто до відлиття у текстуальні конструкції. Механізмом оприявнення мотиваційно-оцінних координат спільноти, її ідентичності – тобто механізмом конструювання мовними засобами позамовних феноменів – є, на наш погляд, застосування текстових модальностей. Вперше модальність як текстову категорію запропонував розглядати І. Р. Гальперін, представивши її сутність через ряд ознак: вона є суб'єктивною за природою, в тексті вона має не граматичний, а функціонально-семантичний характер, проявляється нерівномірно в різних фрагментах тексту і знаходить вираження через характеристику героїв, розподіл відрізків тексту, сентенції автора, актуалізацію окремих частин тексту тощо [1, 115]. Найбільш популярне визначення модальності як мовної категорії належить В.П. Руднєву [3, 174]: «Модальність – тип відношення висловлювання до реальності». Тут можна пригадати звичні зі шкільних вправ модальності, які конструюють стосунок із дійсністю: дійсний спосіб, який описує реальність ("я йду"), наказовий спосіб, який веде діалог з реальністю ("іди") і умовний спосіб ("я би пішов"), який взагалі слабко пов'язаний із реальністю. Якщо далі пригадати граматичні категорії, то власне наказовий спосіб («роби», «робіть») виражає необхідність виконання дії співрозмовником, або співрозмовником разом з іншими особами, або особами, які якимсь іншим чином пов'язані зі співрозмовником; закличний спосіб («робімо») виражає пропозицію мовця виконувати дію разом із співрозмовником; спонукальний спосіб («прийшов би ти до мене») передає послаблене значення апелятивності; бажальний спосіб виражає побажання мовця спрямоване до самого себе, до осіб, що не беруть участь у розмові, до явищ («зробив би він скоріше»). Крім мовних модальності визначають ще й логічні модальності, серед яких розрізняють алетичну (модальність необхідності, можливості і неможливості), деонтичну (модальність норми, яка вказує, що повинно, що дозволено і що заборонено); аксіологічну (модальність розрізняє негативні, позитивні і нейтральні оцінки), епістемічну (позиціонує знання, незнання і покладання), часова (минуле, сьогодення, майбутнє), просторова (тут, там, ніде). Варто погодитися із тим, що модальність – суб'єктивно-оцінне ставлення до дійсності (яке оцінює і аналізує), котре ускладнене наявними філософськими, політичними, соціально-ідеологічними теоріями [4]. На наш погляд, саме модальності пов'язують світ зовнішніх явищ і внутрішній світ людини: особа визначає відношення висловлювання до дійсності (реальність / ірреальність), оцінює цю дійсність, висловлює своє ставлення до того, про що повідомляє. Важливо, що в тексті всі види модальності є взаємопов'язаними: і моментом їхнього зв’язку є саме автор «автор», тобто та свідомість, яка стоїть поза текстом, але конструюється засобами текстових і логічних модульностей Отже, використання текстових модальностей є механізмом, за допомогою котрого оприявнюється стосунок автора із дійсністю або, іншими словами, презентуються мотиваційно-оцінні координати особи (або спільноти) у глобальному інтердискурсивному просторі. Висновки. Основною тенденцією розвитку соціальних процесів сьогодні є переформатування традиційних соціальних структур та зв’язків й поступове формування якісно нового типу організації суспільства, проте останнє відбувається за кризовим типом, виводячи на поверхню необхідність розв’язання проблем, спричинених загостренням соціальної поляризації, пролонгованою економічною кризою, політичною нестабільністю, моральною виснаженістю населення. Динамізм змін і складність суспільства спричинюють виникнення специфічного стану – стану соціальної турбулентності. Неусталеність, невизначеність, нестабільність як основний емоційний інваріант в інтерпретації соціальної реальності спричинюють вимогу до встановлення мотиваційно-ціннісних координат і межах інтердискурсвиного протору. Іншими словами, втрата професійно-соціального статусу примушує до ревізії сталих соціальних ідентичностей й конструювання нових. Провідним механізмом, який реалзіує конструювання позамовних феноменів мовними засобами, є текстуальні модальності. Саме за їхньою допомогою конструюється автор, оскільки модальність тексту - це вираження в тексті ставлення автора до того, що повідомляється, його концепції, точки зору, позиції, його ціннісних орієнтацій, сформульованих заради повідомлення їх читачеві. Способи вираження цього ставлення й і оцінки можуть бути різними, специфічними для кожного учасника і кожного типу тексту, спільним є їхня мотиваційна та оцінна спрямованість Іншими словами, над вибором цих способів завжди стоїть позамовне завдання, реалізація якого і створює свою модальність тексту: таким позамовним завданням є конструювання соціальної ідентичності. Але для кризового суспільства, специфічною властивістю котрого є надзвичайно висока соціальна турбулентність, це означає, що будь-яка подія є потенційною причиною «дискурсвиного вибуху»: вона провокує віяло соціальних ідентичностей, які починають співдіяти за загальним законом групової динаміки, зрештою призводячи до соціальних поляризацій, оприявнюваних – що небезпечно – радікалізваними дискурсами як найбільш загальними формами єднання полярностей. Література: 1. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования : [монография] / И. Р.Гальперин. – М: КомКнига, 2006.– 144 с. 2. Кочубейник О.М. Дискурсивні процеси: як конструюється асиметричність соціальної реальності? / О.М. Кочубейник // 3. Руднев В. П. Словарь культуры ХХ века / В. П. Руднев. - М.: Аграф, 1997. – 384 с. 4. Солганик Г.Я. О текстовой модальности как семантической основе текста/ Г.Я. Солганик // Структура и семантика художественного текста: Доклады VII-й Межд. конф. – М.: СпортАкадемПресс 1999. – С. 364-372. 5. Сорокин П. А. Американская сексуальная революция / П. А. Сорокин. – М.: Проспект, 2006. – 152 с. | |
| Категорія: Мої статті | Додав: isppsy (15.12.2016) | |
| Переглядів: 300 |
| Всього коментарів: 0 | |
